Розташований, як і Рим, на семи горбах, серед лісів у долині ріки Полтви, Львів завжди відрізнявся вигідним стратегічним розташуванням і надзвичайно гарними краєвидами.
Одного разу, проїжджаючи цими місцями, могутній князь Галицько-Волинського князівства Данило Галицький зупинився на мить і зрозумів, що залишиться тут назавжди. Найдавніший хроніст Львова бургомістр Бартоломей Зиморович так пише про це: «Побачивши на самому кордоні своїх володінь вигідну у військовому відношенні гору, захищену внизу немовби кільцем вкритих лісом долин і самою крутістю, яка може стримати ворога, він негайно наказав збудувати тут фортецю і вирішив перенести сюди власну княжу резиденцію». Високий замок було доручено охороняти чисельному загону, щоб зберігати заховані там скарби.
Зміцнюючи міждержавні династичні зв’язки 1248 року Данило Галицький одружує свого сина Лева з принцесою Констанцією, донькою угорського короля Бели IV і дарує молодятам це місто, яке на честь сина назвав Львовом. Констанція була католичкою й часто сумувала за своєю батьківщиною і релігією. Лев вирішив подарувати коханій дружині католицький храм Івана Хрестителя, збудований у романському стилі.
Під Замковою горою стояв княжий палац і придворна православна княжа церква Святого Миколая. 750 років тому на площі Старий Ринок вирувало бурхливе життя, сюди на торг з’їжджалися купці з Європи й Азії: європейці звозили на продаж сукно, шкіру, срібло та зброю, а греки і вірмени – шовк, східне коріння й вино.
У 70-х роках XIII століття український князь Лев Данилович переніс з Галича до Львова столицю своєї могутньої держави, кордони якої сягали від Вісли до Чорного моря. Та історична доля поставилися неприхильно до Галицько-Волинського князівства: ослаблене постійними нападами монголо-татар і міжусобними чварами, воно стало легкою здобиччю польського королівства.
Портал для львів'ян та гостей міста 